ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СІМ'Ї

Класна кімната оформлена різноманітними виставками дитячих та родинних робіт, що розкривають інтереси і вподобання сімей, котрі будуть ділитися досвідом трудового виховання дітей.

На даних зборах виступають батьки-активісти, які шляхом різно­манітних методів вивчали стан справ щодо трудового виховання дітей у ряді сімей, потім окремі батьки діляться досвідом виховання любові до праці. Вступ і висновки робить учитель.

У вступному слові він акцентує увагу на тому, що кожна сім'я — це своєрідне джерельце великої народної педагогіки зі своїми традиціями, надбаннями і тільки їй притаманними формами, методами і засобами виховання. Тому такі семінари сприятимуть збагаченню кожної сім'ї класу кращим досвідом виховання дітей.

     Потім учитель представляє ті сім’ї, чий досвід став предметом вивчення у підготовці до семінару, і надає слово комусь з їх членів (татові, мамі, дідусеві, бабусі, брату, сестричці).

Обговорення педагогічних ситуацій.

З роботи я повертаюсь і нерідко бачу: біля одного будинку дід з внуком старанно прибирають. Хлопчику не більше восьми років. Він мете, згрібає сніг, вміло орудуючи невеличкою лопатою. Влітку вони теж дру­жно працюють. Інколи дідусь трохи допомагає туку або показує, як треба робити.

Другокласниця Наталка залишилася сама з молодшою сестричкою. Вже пі­дійшла обідня пора, а мати не повертається. Маля починає плакати. Наталка вирішила сама нагодувати її обідом, хоча раніше вона ніколи цього не робила. Пригадуючи, як робила це мама, вона підігріла обід, посадила сестричку на сті­лець, поставила на стіл тарілку з супом і нагодувала Галинку.

Наталка, знала, що мама завжди після обіду миє посуд, і вирішила зробити так само. Нехай мама радіє, дивлячись на те, яка у Неї хороша помічниця. Вона підігріла воду, налила її в миску, взяла мийку. Намагалася все робити, як мама. Рукави тільки не здогадалася закотити і, звичайно, намочила їх. Аж тут увійшла мама. Стомлена, роздратована, не розібравшись, у чому справа, вона сердито закричала: «Я так і знала! Треба було мені трохи затриматись, як усе пішло перевертом! Що ти зробила з платтям? Ти думаєш, що я тобі кожен день купуватиму нове?. Ти помиляєшся. Не умієш — не берися не за свою справу!

1.    Чому Наталка не змогла успішно впоратися з миттям посуду?

2. Як слід було повестись матері а цій ситуації?

3. Як розв'язуються такі проблеми у вашій сім’ї?

4. Яке ставлення до праці по самообслуговуванню у вашій сім'ї?

Підсумкова бесіда: а) трудове виховання — основа всебічного роз­витку; б) як виховати працелюбність; в) праця молодших школярів у сім'ї; г) недоліки і прорахунку батьків у трудовому вихованні дітей і шляхи їх подолання; д) значення особистого прикладу батьків у трудовому вихованні учнів.

пам'ятка з трудового виховання дітей.

1.     Кожного дня привчайте своїх дочок та синів до праці. Підберіть їм поси­льні трудові доручення і терпляче домагайтеся їх виконання.

2.     Радійте успіхам дитини, заохочуйте її трудові починання. Нехай не дра­тують вас невдачі. Навчіть малюка, як треба робити правильно.

3.     Ніколи не карайте дітей працею.

4.     Виховуйте у них працелюбність і повагу до праці інших особистим при­кладом, намагайтеся, щоб у вас не розходились слова і справи.

5.     Обов'язково розповідайте дітям про свою виробничу і громадську діяль­ність, про працю ваших товаришів, яких вони знають.

6.     Не залишайте поза увагою розповідь сина чи доньки про шкільні справи. Вислуховуйте їх до кінця

7.    Сприяйте участі дитини у трудових справах, які проводяться у класі, школі.

8.     Намагайтеся самі надавати класу і школі посильну допомогу. Вона ма­тиме позитивний вплив на дитину.          

Буває так, що мама І таю хочуть бачити свого хлоп­ця самостійним та акуратним. А при цьому кожного дня мама все робить за сина, не дає жодного кроку ступити самому, каже: "Я сама все зроблю. В мене вийде краще і швидше". Батько називає хлопця нез­дарою, нерішучим. Який результат? Дитина стає ще більш нерішучою та невпевненою у собі.

Батько запитує Сина: "Чи багато це часу -10 хви­лин?" Син відповідав: "Небагато". - "Чи можеш ти кожного дня протягом 10 хвилин прибирати кімна­ту?" Син начебто погоджується. Минає декілька днів, кімната, як і раніше, залишається неприбраною.

Поміркуємо, чому так сталося. Тато хоче, щоб син виріс відповідальним та охайним. І метод обрав, зда­валося б, прийнятний. І у сина запитав, чи підходить він йому. А бажаного результату не отримав.

Виявляється, у цій сім'ї за прибирання відпо­відає мати. І незалежно від того, прибере син свою кімнату чи ні, вона буде прибрана мамою. Тому що мами звикли робити всю хатню роботу, їм це простіше, ніж витрачати час та емоції на навчан­ня дитини. Перше, що слід зробити, - це припи­нити прибирати кімнату сина зовсім. Наскільки до­рослою мав бути дитина, щоб могла відповідати за порядок у своїй кімнаті? Відомі випадки, коли діти у 4 роки справляються. Це не означає, що і ваш син у 4 роки також зможе прибирати сам. Просто ваша дитина буде настільки дорослою, нас­кільки ви їй дозволите. Зрозуміло, спочатку не буде виходи­ти. Звичайно, треба м'яко і ненав'язливо вказувати на помилки. Спо­чатку треба буде мирити­ся з брудом і розкиданими речами. Та ви пам'ятаєте про свою ме­ту. Це не чис­та кімната за­раз, а вихована людина, Особистість. її кімната? Це її кімната, І син повинен прибирати її самостійно. Далі, якщо це його кімната, він сам повинен вирішувати, коли і як її прибирати. До нього приходять друзі, і навряд,чи йому захочеться запрошувати їх у неприбрану кім­нату. А особливо, коли з'являться дівчата.

Коли дитина іде не достатньо доросла, щоб відда­вати їй відповідальність за прибирання кімнати, важ­ливо не поспішати і виділити окремий час для нав­чання охайності. Насамперед батьки повинні бути охай­ними самі. Якщо у вас у самих речі розкидані будь-де, не сподівайтеся, що ваші діти почнуть прибирати свої речі. Крім того, важливо помічати, коли дитина при­бирає свої речі чи робить ще щось, що можна віднес­ти до прояву охайності. Похваліть дитину. Скажіть їй, що ви дуже радієте, коли вона прибирає.

 Одна мама сказала своїй доньці; "Мені так приємно, коли ти миєш посуд". Донька встала і пішла на кухню по­мити посуд.

 Розкажіть близьким та знайомим, як вас  порадува­ла ваша дити­на. Важливо, щоб вона це чула.

  Тоді їй захочеться радувати вас і далі. А якщо ви будете сприймати це як належне, дитина дуже

 швидко знову стане неохайною. Важливо не зупи­нятися. Коли ви привчаєте дитину до чогось,

вона дуже потребує заохочення. Слід радіти успіхам ва­шої дитини. Особливо це важливо робити,

доки це не стане звичкою дитини.

 Увага! Не треба акцентувати увагу, якщо дитина одного разу не прибере в кімнаті. Це Дуже важли­во. Дитина, можливо, перевіряє вас.Чи важлива вам вона сама, чи вам важливіша прибрана кімната, не нагадуйте їй про те, що вона по­винна зробити. Вона сама про все пам'ятає. Нехай відповідаль­ність за приби­рання буде на ній. І ви побачи­те, що поступо­во дитина почне це робити регу­лярно. Але не забувайте час від часу похва­лити дитину, щоб вона знала, що її поведінку помічають та схвалюють.

 Адже, коли дитина зробила щось не так, вона дізнається про це одразу.-А от коли все гарно, чо­мусь ми це сприймаємо як належне. Виходить, що ми закріплюємо тільки недоліки, і ще й як закріп­люємо! Пам'ятаємо довго. Нагадуємо декілька ра­зів. Тоді що ми формуємо? Не запитували себе?

 Обов'язково згадуйте про те, коли дитина пово­дилася добре. При цьому не шантажуючи її цим. А просто констатуйте факт. "Як ти гарно миєш посуд!» Психологи вважають, що хвалити дитину не тільки за те, що вона зробила, а,навіть і за спробу щось зробити. Тоді ваша дитина разом із вами почне по­мічати свої переваги. Зверніть вашу увагу на те, що тут немає ніякої різниці - хлопчик це чи дівчин­ка. І він, і вона повинні бути охайними, вміти приб­рати свою кімнату, приготувати їжу і таке інше.

  Цікаво, що, коли дитина росте, ми навчаємо її роботі по дому. А коли дитина виростає, чомусь постає питання "Чия це справа - жіноча чи чоло­віча?" Чому б це? Хлопчики з великим задово­ленням виконують хатню роботу і мамі допомага­ють, поки вони маленькі та не знають, що це жіноча робота. А от виростають, і ми самі пере­конуємо і їх, І себе, що це не чоловіча справа, А може, все ж таки це сімейна справа, спільна?