УРОК учора, сьогодні, завтра. Погляд науковців.

УРОК учора, сьогодні, завтра. Погляд науковців.                

        

Протягом тривалого часу в нашій країні поширена класно-урочна система навчання, яка дає змогу одно­часно навчати багатьох дітей.

Головним компонентом цієї системи є урок — частина навчального процесу. Від ефективності кожного уроку залежить ефек­тивність навчального процесу загалом.

Уроки, сплановані та проведені відповідно до основ­них закономірностей навчально-виховного процесу, прийнято вважати стандартними. Стандартні уроки ві­діграли і відіграють значну позитивну роль у навчанні школярів.

Проте вже в середині 70-х років минулого століття виявилася тенденція зниження інтересу дітей до на­вчальної діяльності. Це обумовило появу нестандарт­них (нетипових) уроків, головною метою яких є пробу­дження інтересу школярів до навчальної праці. З того часу форми проведення цих уроків стали більш чис­ленними й різноманітними навіть до класичних уроків нині включаються нестандартні елементи.

Сьогодні нестандартні (нетрадиційні) уроки є звич­ними для будь-якої школи, можна навіть говорити про «моду» на той чи інший тип уроків, та ставлення до них не можна назвати однозначним. Іно­ді окрім яскравої форми такі уроки не мають жодних переваг перед традиційними.

Навіть чіткого визначення поняття «нестандартний урок» у педагогічній літературі досі не існує. Найбільш поширеним серед численних визначень є таке; нестан­дартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що не має традиційної (визначеної) структури, незви­чайне за задумом і організаційною формою.

Такі уроки не вкладаються (повністю або частково) в рамки вироблених і сформульованих дидактикою ви­мог.

Зауважу, що не існує й загальноприйнятої ти­пології нестандартних уроків.. У посіб­нику І.Підласого «Педагогіка» перелічується 36 видів нестандартних занять (урок-гра, урок — рольова гра, урок-діалог, бінарний урок та ін.).

Незважаючи на таке величезне розмаїття, для біль­шості нестандартних уроків, як правило, характерні: колективні форми роботи; інтерес до навчального ма­теріалу; вагомість творчої складової; активізація піз­навальної діяльності; партнерський стиль взаємин; зміна ролі вчителя; нестандартні підходи до оціню­вання тощо.

Порівняно зі звичайним, нормативним заняттям не­стандартний урок максимально стимулює пізнавальну самостійність, творчу активність та ініціативу школя­рів. Навчальний процес тут спрямований на підвищен­ня якості їхніх знань, формування працьовитості, ціле­спрямованості, потрібних у житті навичок і вмінь.

Крім того, такі уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. Насамперед тому, що навчальний процес тут має багато спільного з ігровою діяльністю. Майже всі прийоми, способи дії нестан­дартних уроків відзначаються ігровим спрямуванням. Не дивно, що в методичній літературі їх часто визна­чають термінами «урок-гра», «урок-змагання», «еко­логічна гра в завданнях» тощо.

Водночас не слід перетворювати нестандартні уроки на головну форму роботи в школі: як уже зазначалося, вони не завжди характеризуються серйозною, вдумли­вою пізнавальною працею учнів, високою результатив­ністю, властиві їм і значні витрати часу.

Істотно важливе значення для нестандартного уро­ку має форма організації навчання. За цим критерієм їх поділяють на п’ять типів.

1.   Уроки-змагання (вікторини, конкурси, уроки-аукціони, уроки типу КВК).

2.   Уроки громадського огляду знань (уроки-заліки, уроки-консультації, уроки взаємного навчання).

3.   Уроки комунікативної спрямованості (уроки-диспути, конференції, уроки з мультимедійним забезпе­ченням).

4.   Театралізовані уроки (виконання ролей за сценарі­єм, імітація певної діяльності).

5.    Уроки-подорожі, мандрівки

На відміну від традиційного розуміння освіти як за­своєння суми знань та навичок, сьогодні її треба роз­глядати радше як процес становлення особистості, тому що світ, у якому живуть наші діти, змінюється вчетве­ро швидше від наших шкіл. Найважливішою ланкою, від якої залежить успіх шкільної освіти, є ефективна праця вчителя, на основі створення й упровадження влас­них, нових ідей, підходів, технологій. Саме на уроці створюються необхідні умови для реалізації всіх основних принципів дидактики, засво­юються знання, формуються вміння і навички, роз­виваються пізнавальні здібності учнів.

Сучасний урок бути спрямований на формування особистості учня, забезпечувати загальний розвиток школярів через засвоєння спеціальних знань, передбаче­них шкільною програмою, розвивати їхні пізнавальні: й творчі здібності.

Учитель має бути на уроці й психологом, і режисе­ром, і актором водночас. Він має відчувати, коли не­обхідно зняти в класі напруження цікавою розминкою або грою, а коли від цікавого, розважального початку перейти до серйозної роботи.

Практика роботи довела ефективність традицій­них уроків різних типів Кожний урок можна про­вести в незвичній формі. Уроки, які разом з учителем створюють діти, допомагають краще засвоїти новий матеріал та переконатися в тому, що знання можна не лише засвоїти, а й використовувати для взаємно­го навчання, для вирішення творчих завдань, у жит­ті.

В.Сухомлинський порівнював думку дитини з ніж­ною трояндою, що не може квітнути без сонця

Причому найбільшу увагу слід приділяти ство­ренню системи інтегрованих уроків мови и мовлення. Саме засобами рідного слова можна відкрити дитині красу природи, прищепити любов до Батьківщини, навчити розрізняти зло і добро.

Готуючись до уроків, потрібно враховувати не тіль­ки своєрідність кожного класного колективу, а й пси­хологію, вікові особливості, потенційні можливості кожного учня;

Нестандартні нові технології навчання допомага­ють залучити до активної роботи всіх учнів.

Але не можна зовсім відмовлятися від традицій­них форм уроку.

Скільки існує школа, стільки й точаться дискусії про те, як зацікавити дітей нелегкою працею — на­вчанням, що треба зробити, аби уроки викликали в учнів інтерес, як перетворити їх на справжню школу духовності. Одна з основних передумов виникнення у школярів інтересу до навчання — налагодження тіс­ної співпраці між ними й педагогом.

В.Сухомлинський зазначав: «Найваж­ливіше — у своєму учневі бачити живу людину. На­вчання — це насамперед живі людські стосунки між педагогом і дітьми, а не перекладання знань з голови педагога в голову учня».

Чи зуміємо ми прищепити дітям любов до навчан­ня? Зуміємо, якщо наші уроки стануть уроками спів­творчості учнів і учителя.

   Скажіть мені – і я забуду,покажіть – і я запам’ятаю,дайте           можливість обговорити – і я зрозумію,дайте можливість навчити іншого – і я дійду досконалості КОНФУЦІЙ